У перший день повномасштабного вторгнення Надія Бережнюк проводжала сина у військо. І одразу ж узялася обороняти рідну землю, але на волонтерському фронті. А незмінним помічником у всіх добрих справах став її чоловік Віктор Бережнюк.
Спільна життєва дорога подружжя розпочалася зі студентських часів, коли навчалися у Рівненському інституту водного господарства. Відтоді минуло тридцять два роки подружнього життя у злагоді та взаємній підтримці. Трудилися не покладаючи рук, аби діти зростали у затишку та достатку, разом справляючись з усіма труднощами. А донька, і син завше дарували радощі для батьків.
Несподівано для подружжя Тетяна вирішила піти педагогічною стезею. Вона, вчителька початкових класів, для своїх вихованців відкриває захоплюючий світ знань, плекає любов до рідної мови. А ще навчає учнів англійської, мови міжнародного спілкування.
Опанувавши професію вчителя, Тетяна Вікторівна повернулася до рідної школи, щоправда нині гімназії №7, де навчалася не лише вона, а її мати, а нині й син, десятирічний Давид.
Пишається Надія Бережнюк донькою, яка своїм педагогічним хистом уже здобула повагу в батьків, а довіру — в дітей. А також захоплюється сином Євгеном, відважним захисником.
— Закінчив мій Женя Житомирський педагогічний інститут імені Івана Франка. А ще паралельно навчався на військовій кафедрі. Встиг побувати на Донеччині у 2019 році, де точилися тяжкі бої. Вирішив стати військовослужбовцем, та все ж звільнився з армійської служби, обравши цивільну професію, і працював на Понінківській паперовій фабриці.
Так не хотілося вірити, що розпочалася повномасштабна війна. Вранці 24 лютого Надія Бережнюк приготувала сніданок для сина, бо він поспішав на роботу. А ж раптом зателефонувала сестра з Києва, стривожено розповідала, як прокинулася від гучних вибухів, бо на місто летіли бомби. Сина ця страшна новина не здивувала, і він швиденько зібрав рюкзак, сказав, що його місце серед захисників. Намагалася його заспокоїти, вмовила, щоб їхав на роботу. Та все ж уже ближче до обіду Женя був у військкоматі.
Початок повномасштабної війни став найважчим не лише для України, а й хоробрих захисників. Адже у бійців не було добротного обмундирування, взуття та й з продуктами доводилося скрутно. Тому й Надія Бережнюк разом із друзями, знайомими збирала все необхідне для фронту. Допомагав чоловік Віктор Васильович, не випускаючи з рук автоклав, готував консерви — м’ясні та рибні. Помічниками стали родина Марчуків, подружжя Алла та Роман Рожанські. Усе пакували в ящики, і здебільшого гуманітарну допомогу відвозив на передову настоятель українського храму Пресвятої Трійці Андрій Моравський. І щоразу, коли він вирушав у неблизьку дорогу, більш як понад сотню разів, просила його: «Обійміть, отче, за мене сина».
Надає сили та наснаги жінці подяка, закарбована у металі, — медаль «За добру справу» — від 3-ої танкової окремої бригади. І вона продовжує невтомно виконувати волонтерську місію, ще й підтримує поранених бійців, які перебувають у шпиталях.
Не раз вирушала за півтори тисячі кілометрів у госпіталь імені Мечникова в місто Дніпро.
— Привозили не лише одяг, продукти, смаколики, все необхідне, а й відчуття дому та батьківської любові. До збору для поїздок долучаються чимало добрих, щедрих людей, на яких багата Полонщина. Їхня допомога завжди помітна та значна. Не обходимося без підтримки надійних друзів — шепетівчан із фонду «Неймовірні люди».
Зі своїми однодумцями Людмилою Прокопчук та Сергієм Мельничуком Надія Бережнюк часто навідується і у Хмельницький госпіталь, уже зріднилися із пораненими воїнами». Підтримали славних наших земляків, які чекали на зустріч із нами. Так хочеться, щоб у них були попереду щасливі дні, але їх чекає тривале лікування, протезування, реабілітація. Знову зберемося в дорогу і обов’ язково принесемо смачне свято Пасхи воїнам у кожну палату.»
Радіє Надія Миколаївна з того, що її онук Давид спробував себе у ролі волонтера. Разом із однокласниками за кілька днів на потреби ЗСУ назбирав 6500 гривень. Та ще й захоплюється грою на гітарі. Як хочеться їй, бабусі, щоб Давид та всі українські діти здійснювали свої мрії та зростали під мирним небом.
У щирих молитвах Надія Бережнюк просить у Бога Перемоги, благає і за сина, щоб вберіг, — свого та чужого. Тільки живими повертайтеся додому, наші рідненькі, сильні та незламні захисники.
Gismeteo 
