Їй говорили, що з часом біль стихатиме, буде не таким пекучим. Але то неправда. Бо не було й дня після загибелі сина, щоб материнське серце не кровоточило тугою, щоб не доймали страшні думки з усвідомленням невідворотності, щоб не лилися рікою сльози з її очей.
— Коли Олег повернувся з Польщі, я аж заклякла, як побачила його на порозі. Сину, — кажу, — ти повернувся?! Всі тікають від війни! «А я не такий, як всі», — відповів. — Піду воювати», — розповідає Марія Беньковська з села Лісківці Кам’янець-Подільського району. — Він у нас був хлопець із твердим характером — що задумає — зробить. А ще — дуже роботящий і турботливий. Старався оберігати мене від тривог, стресів. Навіть не сказав, що пішов до військкомату проситися на фронт. Тільки якось обмовився, що повоював би в десантно-штурмових військах, бо ще в армії хотів служити в такому підрозділі. А я йому кажу: «Дай Боже, сину, щоб ця біда швидко минулася, щоб не довелося тобі йти в те пекло».
Проте Олегу Беньковському таки випало опинитися в пеклі війни. Дочекався, як і сказали йому у військкоматі, своєї черги та 31 жовтня 2022 року залишив рідний поріг, свої Лісківці. Кілька місяців навчань у Житомирському центрі. А за тим — Донецький напрямок. Старший солдат гранатометного взводу, роти вогневої підтримки, 3 десантно-штурмового батальйону Олег Беньковський разом із побратимами виконував бойові завдання у зоні двох найгарячіших точок — Мар’янівки та Бахмута.
— Як потім розповідали його друзі, кожен вихід на завдання був із втратами. І хоч ризикував своїм життям, Олег ніколи не залишав пораненого чи вбитого побратима — на собі виносив. Якщо зразу не вдавалося, то обов’язково повертався за ними...
Так, мій син був дуже відповідальним, — продовжує Марія Миколаївна. — Особисте життя не склалося, але свою донечку він просто обожнював. Усі його думки були про неї, його старання — для любої Ангелінки.
Після закінчення школи Олег здобув професію механіка в сільськогосподарському технікумі. Працювати влаштувався спочатку на приватне підприємство в Кам’янець-Подільському, а потім на виробництві у сусідньому селі. Згодом подався на заробітки до Польщі, казав, що донечка підростає і його обов’язок — забезпечувати дитину, — продовжує Марія Беньковська. — Для нас, батьків, він був дуже хорошим сином. Завжди турбувався за наше здоров’я, радився з нами, хотів потішити подарунком. І сестру Лілію, яка мешкає з сім’єю в Слобідці-Рихтівській, своїх племінників дуже любив. І міг би жити, працювати, любити, радіти, якби не клята війна…
26 червня 2023 року під час бойового завдання 32-річний Олег Олександрович Беньковський загинув поблизу населеного пункту Новомихайлівка Донецької області. Відважного воїна нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), і присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільський».
— Із Олегової групи в живих на сьогодні нікого не залишилося. Окрім бойового друга Сашка з Нікополя, який демобілізувався раніше. Він приїздив із дружиною на похорон. Згадували, плакали… Тепер телефонує щотижня, розпитує, може, чимось треба допомогти. А я кажу, щоб переїжджав сім’єю до нас, місця вистачить для всіх. У Сашка троє діток, а в Нікополі зараз теж неспокійно дуже, а в Лісківцях, слава Богу, без вибухів, — додає Марія Миколаївна. — Сашко — вірний друг мого сина, тому дорогий він і для нас. І пам’ять про Олега нас об’єднує.
Горе батьків безмірне, але добре слово, співчуття допомагають лікувати душевні рани, а все, що було дорогим для їхнього сина, залишається особливо цінним і для них.
Gismeteo 
