У житті Світлани Лелях, знаної художниці-скульптора, все збулося, про що мріялося, вдалося те, до чого прагнула. І, здавалося, начебто просто, легко та швидко майстриня долала творчі вершини. Однак це на перший погляд, бо насправді титанічна праця без права на відпочинок принесла успіх та народну шану.
А ще натхненно працювала над словом. Стала і творцем, і упорядником чергової двотомної книги. “Зродились вони з великої Вкраїни”.
Відтоді, коли вперше зустрілася зі Світланою Лелях, збігло двадцять років. Тоді ще за майстерню їй слугувала кухня двокімнатної квартира. Зуміла призвичаїтися, працюючи із глиною, металом та каменем. Мріяла про простору майстерню, бо ж лиття з металу, зауважила, в чотирьох стінах не зробиш. Тож доводилося працювати просто неба.
Нелегку мистецьку стезю обрала Світлана Лелях, прагнучи відродити історію багатостраждальної України, рідного краю.
І, вірна своїм переконанням, ніколи не зупинялася перед труднощами. Задумала увічнити пам’ять своїх земляків, невинно убієнних у 30-ті роки. У рідному селі на Славутчині на подвір’ї сільського коваля Яська Жигана, який загинув у сталінській катівні, здійнялися стели, обвиті колючим дротом з 89 прізвищами, жертвами репресій.
Не забракло сміливості створити пам’ятник бійцям УПА, полеглим у травні 1944 року від рук енкаведистів. Хоча деякі недоброзичливці вимагали прибрати пам’ятник чи хоча б стерти на ньому напис, або ж символи повстанців, проте жінка-скульптор не скорилася. І донині на узліссі, неподалік Стриган, цей монумент нагадує про тих, хто поклав своє життя за нашу свободу та незалежність.
Не раз дивувала неймовірна сила духу і праце- здатність Світлани Мефодіївни. Хоча й втратила здоров’я через життєві випробування, та все ж невтомно трудилася. Не зупинялася на досягнутому, відтворюючи в меморіальних дошках та комлексах, пам’ятниках багатостраждальну історію України.
Винайшовши техніку крапкової графіки у металі, мисткиня створила картини, портрети українських класиків та сподвижників. Художниця стала ілюстратором багатьох книжок, різних видань. Захопив її світ поезій – пише вірші та працює над публіцистичними статтями.
Для Світлани Лелях, небайдужої до долі України, відлік загарбницької війни розпочався з 2014 року. Пам’ять про земляків, героїв-захисників, життя яких обірвалося на полі бою, увіковічнила у граніті, меморіальних дошках, де застигли довічний біль, невимовна печаль осиротілих матерів, удів.
Початок повномасштабного вторгнення російських загарбників, зазначила мисткиня, додав тривожності та неспокою. Все ж не було жодного сумніву, що українці спільними зусиллями зупинять ворога. І вистояли завдяки воїнам, а також добровольцям, які стали на захист країни, бойовим медикам, єдності небайдужих людей з волонтерами у прагненні допомогти фронту.
Якраз історії, продиктовані війною, і стали поштовхом для створення двотомного, літературно-художнього видання “Зродилися вони з великої Вкраїни”.
Приємно, що до книги увійшла і низка публікацій, надрукованих у газеті “Подільські вісті” на сторінці для сімейного читання “Любисток”. І наймолодшою героїнею видання стала школярка Катерина Єфімчук. Про неї, вимушену переселенку, життя якої вкрай змінила війна, розповіла у публікації “Повернутися туди, де тебе чекають”.
Пережила Катя два місяці російської окупації – нестерпних та тривожних. На свої очі бачила жахіття війни. Із Каховки з батьками вирушила в дорогу – небезпечну та виснажливу, добираючись на Хмельниччину в село Плужне на Ізяславщині.
Щира й хоробра українка, з якою часто спілкуюся, продовжує навчатися у ліцеї. Обдарована школярка не раз брала участь у всеукраїнському конкурсі читців поезії Тараса Шевченка, у наукових конференціях і конкурсах від Малої академії, займає призові місця в учнівських олімпіадах.
А в серці, каже Катруся, завжди її дім у рідній Каховці. Додала школярці смутку і звістка про страшну трагедію, про яку їй досі моторошно згадувати. Влітку, торік, замінована ворогами, була підірвана Каховська ГЕС. “Будинок бабусі та дідуся затопило, а вони дивом залишилися живими,” – розповідала дівчина.
Все ж у Катрусі були приємні події – обійняла свого дядька, який воює і приїхав у відпустку, здійснила свою давню мрію – уперше у житті милувалася Карпатськими горами, відпочиваючи у таборі.
І запевнила мене, що обов’язково приїде на презентацію книги, яка відбудеться наприкінці лютого у Нетішині. “У виданні відображені подвиг мужніх та вірних синів, які нині докладають надзусиль, аби захистити рідну землю від російської агресії,” – зауважує Світлана Мефодіївна.
Серед них Михайло Блащук, морський піхотинець, з яким я спілкувалася, коли він повернувся з полону. Вже у перший день війни в лютому 2022 року разом із побратимами став на захист Маріуполя, відбиваючи атаку за атакою російських загарбників. На його очах гинули товариші. Із оточення не вдалося вийти – потрапив у полон, у російське пекло – принижень, знущань та катувань.
Хоча Михайло вважався безвісти зниклим, та мама вірила, що син живий. І найщасливіші миті у його житті все ж настали, коли ступив на українську землю та обійняв рідних. Ця зворушлива історія “Молитви сила життєдайна” має своє продовження – Михайло Блащук повернувся у ряди воїнів-захисників. Нині юнак навчається в Одеській військовій академії.
Жаль, та реалії сьогодення сумні, часто трагічні.
– Гірко і боляче, бо продовжуємо втрачати цвіт нашої нації. У книгах опубліковані також розповіді про воїнів-захисників, які віддали життя, захищаючи Батьківщину від ворогів, – продовжувала Світлана Лелях. – І знову наша свобода і незалежність виборюються занадто високою ціною.
Нелегко підібрати слова, аби підтримати невтішних згорьованих матерів, які втратили своїх дітей. Найсвятіше та найдорожче, що залишилося у них, – лише пам’ять, яку прагне зберегти для майбутніх поколінь унікальна жінка, справжня патріотка своєї землі Світлана Лелях.
Gismeteo 
