16 квітня, у Великодню неділю, на 95 році життя перестало битися серце МУЗИКИ Віталія Савовича — нашого найвідданішого читача, уродженця Деражнянщини, який все своє довге й непросте життя присвятив рідному краю і людям, заради яких жив, творив і за яких дуже вболівав.
Понад 70 років тривала дружба «Подільських вістей» із Віталієм Савовичем, який частенько нам писав, ділився радощами і турботами, болем і тривогами. Він ніколи не стояв осторонь життя рідного села Вовковинці і мріяв усім серцем, що воно колись-таки відродиться…
Він був особливою людиною… Таких нема й, на жаль, уже не буде. Бо з ними відходить ціла епоха.
…Віталій Савович зустрів подільськовістян із милою посмішкою і щирими обіймами, коли ми завітали до нього, щоб вручити подарунок після розіграшу лотереї для найвідданіших читачів. Ніколи не забудеться його погляд — такий теплий, сповнений життєвої мудрості та глибини. Він охоче розповідав про свій життєвий шлях, роботу й, звісно ж, творчість, яка виливалася у статті та книги.
Надзвичайно цінував життя близьких і рідних його душі людей. Про них написав чимало щемливих рядків, які наповнили особливим чуттєвим змістом збірку «Дорога довжиною в життя». Тримаючи її в руках, не віриться, що автора вже немає серед нас… Віталій Савович писав:
«...Такий він неписаний закон. Та закінчується все тим, що свята земля приймає однаково багатого і бідного. Різниця лише в тому, з якими почестями відправляли покійного у потойбічний світ. І це єдина Божа справедливість…»
Він завжди дякував усім, хто турбувався про нього, не був осторонь життя літньої людини, допомагав і підтримував. У своїх листах до редакції газети не раз висловлював теплі слова на адресу Валерія Яглінського — директора Деражнянського молочного заводу, депутата Хмельницької обласної ради Олени Лемещук, які не лише посприяли виходу книг у світ, а й роками підтримували Віталія Савовича. Особливих слів вдячності заслуговують і його близькі друзі: Віктор Заржицький — ветеран журналістики, який займався редагуванням його книг, Олег Максутов — голова ветеранської організації Вовковинець та Микола Мацьков — голова ветеранської організації Деражнянщини.
Народився Віталій Музика 15 листопада 1928 року в селі Галузинці, що на Деражнянщині, в бідній хліборобській сім’ї. Після служби в армії працював у Вовковинецькій райконторі зв’язку на посаді начальника відділення зв’язку у селі Згарок. Закінчив Львівський технікум зв’язку. Далі була посада секретаря Вовковинецької селищної ради, потім — поштового агента райконтори зв’язку. Трудився і на меблевій фабриці, і у Вовковинецькому споживчому товаристві, звідки і пішов на пенсію.
Друкувався у багатьох періодичних виданнях, зокрема й у «Подільських вістях». У 2008 році вийшла друком його поетична збірка «Моя світлиця», а у 2009 році — літературно-художнє видання «Історико-етнографічний нарис про селище Вовковинці «Вовковинці — краплина Вкраїни».
P. S. Кажуть, що Господь на великі свята забирає особливих людей, які за життя земного намагалися жити за його Заповідями. Тож віриться, що душа Віталія Савовича знайде вічний спочинок, і Всевишній подарує їй безсмертя й Царство Небесне.
ЗАПОВІТ
Коли впаду, як в лузі та травинка,
Яку скосила жадібна коса,
Піду туди, до вічного спочинку,
Де темінь, а можливо, рай-краса.
Не знаю, що я заслужив у Бога,
Куди спровадить він мене тоді,
Та я старавсь не скривдити нікого,
То може райське місце дасть мені.
Не наживав я статків і багатства,
Немає в мене золотих речей,
І не вдававсь ніколи до лукавства,
Трудився чесно кожен Божий день.
Рідню і друзів хочу попросити:
Коли вже тіло передадуть землі,
Не треба сумувати і тужити,
Лиш пам’ять закріпити по мені.
За стіл присісти, випити по чарці,
І закусити тим, що Бог послав,
Звичайно, не влаштовувати танців,
І пісню, щоб ніхто не затягав.
Прийдіть і потурбуйтесь про могилку,
Аби на ній не поросла трава,
Знайдіть для мене хоч одну хвилинку,
Згадайте душу, що від вас пішла.
Gismeteo 
