Понад сорок сім років свого життя Олена Свистун віддала освітянській ниві. У неї неабиякий педагогічний талант — по-особливому відчувати світ та відкривати його дітям. А ще віднедавна Олена Фоківна зачарувала поетичною творчістю, бо написання віршів стало несподіванкою для усіх.
Зростала у Старій Ушиці, а вдалині сріблом переливався швидкоплинний Дністер. Тож її милозвучні вірші, зауважує, навіяні ще у дитинстві безмежною красою рідної місцини.
Поезія, як чистая сльоза,
Як мелодія спраглого серця
Душа із нею лине в небеса
І віддзеркалюється
в сонячних озерцях.
Ці рядки напише значно пізніше. А поки що старанно навчатиметься у школі, бо замислила стати педагогом. Своїм батькам буде вдячна за любов, турботу і за врятоване життя. Адже народилася у повоєнному 1946 році. По селах лютував голод. «Мій батько не лише працьовитим був, а й кмітливим, — розповідала Олена Фоківна. — Як Дністер вкрився кригою, то подався у Молдавію, обмінював усяку всячину на кукурудзу. Яке нестерпне для мами було те чекання, бо ж у хаті не було ані зернини, ані крихти хліба. Все ж повернувся тато з далекої дороги. Отак завдяки мамализі, що мама готувала зі змеленої кукурудзи, нам, трьом дітлахам, вдалося вижити».
Гарний голос Олена успадкувала від батьків, бо ж і тато, і мама були співаками на все село. Часто на весіллях їхній дует зачаровував гостей. Проте школярку ніколи не вабила велика сцена, бо уявляла вона себе в оточенні школярів.
У Кам’янець-Подільському педінституті цікаво було навчатися, а після лекцій поспішала ще й на репетицію народного хору. Там і зустрілася з коханим чоловіком Петром Свистуном. Їх поєднала любов до музики. Разом співали у народному хорі, а після закінчення інституту побралися.
Коли приїхала з чоловіком у Деражню, то не відразу їй запропонували роботу у школі. Була вкрай засмучена, адже не уявляла життя без шкільних буднів. Все ж сталося те, про що мріяла з дитинства, — навчати дітей. Для Олени Фоківни, вчительки початкових класів, це було більше, аніж просто робота. Навіть у ледачих школяриків уміла пробудити жагу до знань. А вечорами, перевіривши учнівські зошити, записувала ліричні рядки для вихованців — пізнавальні та повчальні. Її мелодійні вірші, покладені на музику, залюбки співали учні.
На життєвій стежці жінку не оминули болючі втрати найрідніших. Трагічно загинув її молодший син Олександр, а через кілька років через невиліковну хворобу невістка Наталя пішла у засвіти. Була у розпачі, бо ж онук Сашко, який закінчував школу, залишився круглим сиротою. Проте юнак не розгубився на життєвій дорозі — навчався в університеті, а серце бабусі зігрівали його успіхи.
Поповнилася родина Олени Свистун трьома правнуками. От тільки жалкує, що лише вона тішиться ними, бо дванадцять років тому овдовіла.
І все ж у 2017 році з’явилася на світ перша збірка поезій «Грають струни моєї душі». А услід за нею друга — «І проросте зерно добра».
— Ми знали Олену Фоківну як мудру та вимогливу вчительку, — висловили думки колеги та друзі. — А нині пізнаємо в ній творчу особистість, яка глибоко відчуває багатогранність сьогодення. Одвічна тема добра та зла, болю та радості за рідний край, за нас, простих людей, звучить у її віршах і піснях, які зігрівають, підтримують, надихають.
Роки їй не стають на заваді, бо як і у молодості, намагається, аби життя було цікаве та насичене. Олена Фоківна, поетеса і композитор, частий гість творчих вечорів, різних заходів. Не лише читає вірші, а й співає свої пісні. І мене зачарувала моя співрозмовниця своїм чарівним голосом, виконавши пісню про Деражню, що стала для неї рідною та незрадженою любов’ю.
Із нетерпінням Олена Фоківна чекає появи третьої збірки «В обіймах життя».
Як влучно названо, адже сказано про її автора — незвичайну жінку Олену Свистун.
Gismeteo 
