Так заявили жителі села Воскодавинці Красилівського району, дізнавшись, що у їхньому селі влада планує призупинити діяльність дев’ятирічки, а 22 учні школи з першого вересня навчатимуться у сусідній Чепелівській ЗОШ І-ІІІ ступеня, тобто одинадцятирічці.
…Двоповерхова чепурна школа у Воскодавинцях зустріла розквітлими клумбами та ідеальною чистотою як на подвір’ї, так і всередині. На гральному майданчику бавились малюки. Тут, у дитсадку, який також розміщений у школі, виховується 23 дитини. Сюди ж планують перевести всіх дошкільнят із Чепелівки.
Разом з батьками та іншими мешканцями, яких схвилювала звістка про призупинення функціонування школи, ми прямуємо у приміщення. Кожен клас — наче після ремонту. Справді, затишно, світло, чисто. Напередодні у школі було більш людно: тут відбулась зустріч жителів села з представниками районної влади, управління освіти, молоді та спорту, депутатами, політиками, і дискусія видалася гарячою. Батьки залишились непохитними: школу зберегти попри все.
— Якби школа розвалювалася чи чогось не вистачало, то було б не так важко на душі. У нас же школа новісінька, ледве 20 років минуло як побудували. І все тут є: кабінети, внутрішні санвузли, бібліотека, комп’ютери, вчителі працюють успішно, діти із змагань грамоти привозять, — хвилюється Любов Іванівна Нінадзовська, в якої тут вчилися діти, тепер онук ходить у дитсадок.
— Коли школу в нас закриють, ми до Києва дійдемо, і, взагалі, першого вересня не пустимо дітей у Чепелівку! — емоції переповнюють людей. — У нас семеро чоловіків в АТО воюють, захищають на Донбасі майбутнє України, а ми тут майбутнього їхніх дітей не здатні вберегти? Школу втратимо?
— Дорога в Чепелівку йде через ліс, там коли зимою перемете, то лише трактори ходять, де вже автобус шкільний пробереться!
— А владі що? Дали згори наказ закрити — то й закривають.
— Кажуть, що опалювання «з’їдає» 90 тисяч гривень за рік. Але на солярку для шкільного автобуса, оплати праці водія потрібно також немало — більше 60 тисяч гривень. А ще додайте кошти на утримання вчителя продовженого дня для наших дітей у Чепелівці… Де ж тут економія? — обурюються батьки «оптимізованих» дітей.
Людей хвилює й інше: так звана оптимізація надто жорстка, нагадує прокрустове ложе: у початковій школі, згідно з діючими освітніми нормами, повинно бути не менше 20 дітей, у школі І-ІІ ступенів — 50, у ЗОШ І-ІІІ ступеня — 100 учнів. Не вистачає — закривати! Наче по живому різати.
На жаль, малокомплектних шкіл у нас більшає щороку. Минулого року на Хмельниччині перестало діяти 11 шкіл, цього року така доля чекає на 26 закладів, переважно І-ІІ ступенів. Ці процеси сприймаються болісно, як кривда. Економію на дітях важко назвати доцільною. Та й сільські батьки бояться «чужих» шкіл, а вчителі з жахом чекають на безро-біття…
У день мого приїзду так і не вдалося поспілкуватися з жодним з дев’яти педагогів школи. Телефон директора Петра Кривинчука також мовчав. Що ж, учителів можна зрозуміти: вони на професійному роздоріжжі: їх освітнє керівництво повинно працевлаштувати. Як тут мітингувати? Тож ініціативу в свої руки взяла батьківська громада. Бо вважає, що Воскодавинська школа має майбутнє. І представник громади села Ольга Маначин, мама трьох дітей, звернулася з листом до обласної та районної рад, до облдержадміністрації, в якому, зокрема, йдеться: «Просимо звернути увагу на наступне: мережа учнів початкових класів у наступні роки буде збільшуватися... Щодо економії енергоносіїв, то такої не буде: адже в приміщенні школи функціонує дитсадок «Зіронька» зі спільною системою опалення… Приготування їжі відбувається на спільній електроплиті… Котельня — спільна. У минулому році школа пройшла державну атестацію, отримала відповідне свідоцтво департаменту освіти і науки. Строк дії свідоцтва — до 24.06.2024 року. Школа є єдиним освітньо-культурним центром села, де проводяться зустрічі, концерти, виставки учнівських робіт, збори».
— Ми готові прийняти дітей з Воскодавинської школи, приміщення у нас вистачить, бо воно розраховане на 320 учнів, — розповідає директор Чепелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Володимир Федорчук. — Хоча це не розв’яже, власне, проблеми з необхідною наповненістю класів. У нас зараз навчається 88 учнів. Коли випустимо 9 і 11 класи, залишиться 66. І навіть коли прийдуть навчатися діти з Воскодавинець, все одно сотні не набереться, лише понад дев’яносто. То нам й надалі чекати оптимізації? А взагалі, все це дуже тривожить. Сільські школи блискавично спустошуються, як ураганом. Пригадую, ще у 2003 році у нас навчалося 207 учнів. Коли у кінці 90-их років почали масово закривати малокомплектні заклади, я думав, що нас це не торкнеться, а лише малих шкіл по дальніх селах…
— На першому місці у процесах оптимізації стоїть не економічна, а освітня доцільність, в яку, на жаль, ніяк не хочуть повірити батьки, — розповідає завідуюча відділом освіти райдержадміністрації Олена Заїка. — Я розумію тривогу і образу людей, але, як педагог, знаю з власного досвіду, наскільки важлива нині якісна сучасна, різнобічна освіта. А в класі, де навчається двоє-троє учнів, якісний освітній процес забезпечити неможливо. Ми детально вивчали питання призупинення школи у Воскодавинцях: відстань до Чепелівки невелика, трохи більше 3 кілометрів. Шкільний автобус долає її за 10 хвилин. Для малюків, поки старші навчатимуться, працюватиме безкоштовна група продовженого дня. У Чепелівській школі активно ведеться позакласна, гурткова робота, це також важливо. Щодо економічної доцільності: за підрахунками спеціалістів, держава витрачає за рік на одного учня повнокомплектної школи близько 8,9 тисячі гривень, малокомплектної — близько 25 тисяч, а зовсім маленької — понад 28 тисяч гривень. І цей факт не можливо ігнорувати, особливо у нинішніх реаліях. На жаль, цього року в районі буде закрито, призупинено чотири малокомплектних школи. Це болісний процес, але іншого виходу немає: якщо потрібно впроваджувати якісну освіту, то доступною вона може бути лише там, де є можливість сконцентрувати належні матеріальні, освітні ресурси. Звичайно, це потребує коштів. Бо чи доцільно з економічної точки зору оплачувати з держбюджету ставку педагога, який навчає одного учня у класі? Малокомплектні школи, по суті, перетягують на себе бюджетні кошти. І це маємо визнавати.
Яка доля чекає на Воскодавинську та решту шкіл, вирішуватимуть депутати районної ради. Громада села сподівається на їхню підтримку. Втім, незалежно від думки і рішення громади, освітянське керівництво змушене діяти згідно із Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року, де йдеться про скасування безкоштовних обідів для молодших школярів, підручників для шкіл, безоплатного проїзду в транспорті, та найболючіше — закриття шкіл. За законом, відтепер сільські школи можна буде закривати рішенням місцевої влади без згоди загальних зборів територіальної громади, як було раніше. Також створення сільських шкіл тепер буде можливим лише за наявності не менше 5 учнів у класі школи села чи селища. Проте закон про бюджет дає змогу виконувати цю норму за наявності коштів. Але ж села у нас — злиденні, як і сільські ради, які нині утримують дитсадки, будинки культури, фельдшерські пункти. Звичайно, допомагають благодійники, якщо такі знаходяться. У Воскодавинцях, до прикладу, це — голова ТОВ «Агропартнер» Володимир Федченко, який, справді, доброчинно опікується всією соціальною сферою села. Але благодійність, навіть щедра, звісно, не може бути безмежною.
Хто утримуватиме педагогів у школі, яка відмовляється «оптимізуватись», з чиєї кишені оплачуватимуться енергоносії і т.д.? Якими будуть територіальні громади після впровадження адміністративної реформи? Хто куди відійде? Чому проблему оптимізації сільської школи влада бачить лише в ліквідації малокомплектних шкіл, при цьому постійно посилаючись на європейський досвід? Але він — інший! Зокрема — сусідній, польський. Там також прокотилася хвиля оптимізації освіти, проте задіяно іншу схему: не дітей «перекидають» в інші школи, а до них приїжджають учителі-предметники, і ця практика вже отримала назву «учитель у відрядженні», і економічно себе виправдала. В Україні ж роблять ставку на наповнюваність класів: так простіше. Але сільська демографія на найближчі роки не обіцяє «бебі-буму», і ніхто не скаже, скільки шкіл через рік-другий не вписуватимуться у визначену МОНУ норму наповнюваності. Тому економічно невигідні школи просто «обрубуються», як гілки на дереві.
А пам’ятаєте, як у кінці 90-их так само позбулися ще однієї економічно-демографічної «гирі»: дитячих садків, і тепер їх доводиться відкривати, будувати заново? Тепер же і місцева влада, і школи опинилися в одному човні: в очікуванні великого територіального переділу, яким стане адмінреформа. Чого чекати від цього перекроювання? Що «обрубається»? Як це відіб’ється на житті людей?
Та суспільство продовжує найболючіше реагувати на так звану «оптимізацію» сільських шкіл, до якого територіального володіння вони б не відійшли. Бо саме масову ліквідацію шкіл, яку здійснює держава, українці вважають третьою хвилею знищення українського села. Перша розтрощила його економіку шляхом ліквідації колгоспів та їх майна, друга довела до руйнації заклади культури, третя докотилася до української школи.
За інформацією голови комітету ВР з питань освіти і науки Лілії Гриневич, у 2013 році, з метою економії коштів, було заплановано приголомшливу цифру «оптимізації»: 143 школи. І хоча Верховна Рада запровадила у мораторій на закриття малокомплектних шкіл, та він чинний лише у 2015 році. Що далі? За підрахунками спеціалістів, бюджетна економія від оптимізації становить 6,8 відсотка від загального освітнього бюджету. Але чи порятує «ліквідаційна» економія сільську освіту? Як повідомив директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук, з 2003 по 2010 роки в Україні закрито 1620 малокомплектних шкіл. Чи відчула на собі позитивну економію від вивільнених коштів освітня галузь? Чи лише спустошила освітньо-культурну ментальність села? Запитання без відповіді.
І хоча громади майже усіх сіл, де прокотилася чи тиха, чи буремна оптимізація, обіцяють до Києва дійти, столиця від них залишається дуже далекою…
Gismeteo 
