Про земельні перипетії, наша газета писала не один раз, намагаючись відстоювати інтереси сільської громади та справедливість. І ось чергове звернення від жителів села Лажева Баглаївської сільської ради Старокостянтинівського району. “В нас забирають берега, на яких завжди випасалась худоба. Молоді люди, які не мають ні пенсій, ні роботи, виживають лише за рахунок того, що здають молоко. Просимо, допоможіть»! – йдеться в листі. Поспішаємо на зустріч з селянами.
…Похмура погода не завадила зібратися людям біля зачиненого на карантин сільського клубу, щоб висловити своє обурення.
Михайло КОРОТУН: «Я був депутатом сільської ради в попередні роки і цю землю пам’ятаю з тих пір, коли її дали людям у користування як пасовище. Ми вже два роки говорили за цю ділянку, щоб нарешті оформити її під пасовище. А минулого року почалася розмова, що цю землю виділяють воїнам, які служили в АТО. Я особисто розмовляв з головою сільської ради, вона запевнила, що частина берега подалі віддається атовцям, а та, що ближче до села, залишається під громадське пасовище. Люди погодилися, притихли. Ми аж ніяк не проти, щоб хлопцям, які воювали, надали по два гектари землі, але чому на пасовищі? Запитав про це нашу сільську голову Лідію Іванівну, вона відповіла, що це земельне управління з Хмельницького надсилає всі документи, а ми на місці нічого не можемо зробити. То що, тепер корову під ніж?!»
Олена ЧЕРВАТЮК: «Не заперечуємо, що хлопці отримали землю заслужено, лише просили, аби їм «нарізали» трохи далі, щоб худобу не ганяти через переоране поле, та ніхто з нами не радиться. Ми ще молоді, роботи в селі немає, завдяки коровам і живемо. Молоко приймають по чотири п’ятдесят, так і виживаємо. У кожного сім’я, діти, батькам хочеться допомогти. А де тепер випасати корови? І я вважаю, що без втручання сільської ради тут не обійшлося».
Мар’яна МАЗУРЕНКО: «Та берегова смуга ніколи не входила в паї, то завжди було пасовище. Там, далі, є земля, то чому хлопцям-атовцям не дали нормальну землю, а вкраяли пасовище? Земля є, кому її віддали? В селі ще є садок, який нікому не наділяють. Нехай би віддали його краще, аніж забирати пасовище, де коні, качки, гуси паслися ще за мого діда»!
Вже на самому березі, за селом, про те саме розповідала пенсіонерка Галина Шулима, яка працювала колись у колгоспі, Марія Білик, сім’я якої теж «тримається» на молоці. Лишень Галина Бурима тихо зауважила: «Цікаві люди в нашому селі, весь час їм щось не до вподоби…» Як з’ясувалося, син Галини Іванівни відбув два відрядження в АТО, і тільки матері відомо чого вартували дні, ночі в очікуванні його повернення додому. Синові пані Галини також виділили землю, але на колишньому смітнику. Та вона і не думала ображатися, мовляв, спасибі й за те, головне — дитина жива…
Вислухавши думки людей, вирушаємо в Баглаївську сільську раду.
— Я розумію, що для мешканців Лажеви краще було б, якби землю учасникам АТО почали давати не від меж села, а далі, з поля, залишивши ділянку для випасу худоби ближнім вулицям. Проте нас ніхто не питав, — одразу переходить до суті справи сільський голова Лідія Саволюк. — Сільська рада жодного рішення про те, в якому місці, кому надати землю, не приймала. Ще залишаються одинадцять гектарів землі у цьому місці, і я думаю, що ми встигнемо подати документи, аби її нікому не роздали, та виготовимо відповідну технічну документацію.
В самих Баглаях така ж проблема: люди женуть худобу через все село на пасовище, але тепер, коли землі поділені, ми виходимо з ситуації, що склалася. Хотілося б, щоб усім було зручно, та не виходить. Потрібно, щоб лажевчани зрозуміли, що землею розпоряджається Держгеокадастр і нашого погодження не потребують. Площу для випасу розподіляють із розрахунку 0, 5 гектара на одну голову ВРХ. Тут сімдесят корів, тож на 26 гектарів відповідні документи нам затвердили у Хмельницькому, ще на 11 гектарів ми підготували техдокументацію, чекаємо затвердження.
— Щодо землі, яка під старим садком, зазначу, коли будуть заяви від людей, створимо депутатську комісію, — продовжує Лідія Іванівна. — Комісія їх розгляне, тоді й буде відповідне рішення, як поділили її. Це питання ще не розглядалося, садок залишається комунальною власністю, правда, селяни його вже вирізали…
Що ж кажуть з цього приводу в головному управлінні Держгеокадастру в Хмельницькій області, який уповноважений розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення державної власності на території області?
«Земельна ділянка з кадастровим номером 6824280400:05:005:0001 площею 27, 9369 гектара належить до земель державної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок отримання земельної ділянки безоплатно у власність передбачений статтею 118 Земельного кодексу України. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки із земель комунальної власності, повинен звернутися з клопотанням до відповідної сільської, селищної, міської ради. Громадянин, зацікавлений в приватизації земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, має звернутися з відповідним клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.
Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6824280400:05:005:0001 площею 27, 9369 гектара, розташована за межами населених пунктів Баглаївської сільської ради Старокостянтинівського району, належала до земель державної власності сільськогосподарського призначення, Баглаївська сільська рада не була уповноважена приймати будь-які рішення щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на відведення зазначеної земельної ділянки у власність учасникам АТО».
Коли матеріал готувався до друку, з’ясувалося, що з одинадцяти гектарів, які планується виділити для випасу, залишилось лише сім, бо виділили землю ще для двох учасників війни на сході. Сільський голова Лідія Саволюк, запевнила, що на решту землі, документи оформити встигнуть. Варто додати, що нині селяни повинні самостійно контролювати ці процеси, щоб не довелося худобу пасти на городі.
Gismeteo 
