Колись у селян будь-якого куточка Поділля ніколи не виникало питання: «Чий ставок у селі?». Водойми, скажімо так, були надбанням усієї громади. Місцеві без перешкод могли ловити рибу, купатися, плавати на човнах чи просто відпочивати на березі ставка. Тепер часи змінилися, і ледь не кожна калюжа з рибою у нашому краї отримала свого хазяїна-орендаря. Добре, коли громада знаходить порозуміння  з ним щодо користування водоймою. А коли цього не стається, виникають такі ситуації як у селі Баламутівка Ярмолинецького району.

Історія однієї оренди
Ще минулого року частина громади села звернулася за допомогою до депутата обласної ради Володимира Мишка. Крик про допомогу «на верх» став результатом численних конфліктів місцевих селян з орендарем і неможливістю розв’язати проблему на місці. Мова йде про найбільший став у Баламутівці (усього 15,7 гектара землі водного фонду). Під зверненням до депутата підписалися більше п’ятдесяти баламутівчан. У листі люди вказали, що сільський голова Баламутівки «нахімічивши» з договором оренди водоймища,  фактично  заборонив місцевим жителям наближатися до ставка, займатися любительською чи спортивною риболовлею. Охоронцем водойми була призначена людина, яка раніше судима за хуліганство. Цей  чоловік залякує та не дає людям нормального доступу до водойми. Були інциденти, після яких  навіть постраждали два  місцевих жителі.
Баламутівський став має довгу і цікаву історію. У далекому вже 2002 році водоймище взяв в оренду добре знаний у селі Микола Кулик. Договір сільської ради з підприємцем був укладений на п’ять років, до 2007 року. Згодом договір продовжили ще на десять років, себто до серпня 2017 року. Втім у 2014 році пан Кулик вирішив більше не займатися риборозведенням. Він  припинив дію договору, але сільський голова Баламутівки Василь Гопчак виступив ініціатором договору про суборенду водойми між Куликом та іншою особою. «Подільським вістям» Микола Кулик розповів, що відмовився від оренди, бо почав займатися іншим бізнесом.
«Усі документи по договору готував сільський голова, — стверджує він. — Я передав йому папери і приїхав поставити підпис під готовою угодою. Суборендаря я в очі не бачив. Спочатку думав, що ставок буде у користуванні громади, та Гопчак умовив мене укласти договір суборенди. Я вимагав лише одного, аби місцевим жителям не перешкоджали у користуванні ставом. Та вийшло інакше. Мені потім неодноразово дзвонили, жалілися на нового охоронця, який відгонить людей від водойми, не дає ловити рибу і купатися. Я говорив стосовно цього з сільським головою неодноразово, але у відповідь чув лише: «Це не твоє діло».
Згідно з документами, новим орендарем стала Юлія Трофімченко, яка наразі не проживає у Баламутівці. Вже у 2016 році Микола Кулик подав на розгляд сесії сільської ради звернення про припинення оренди ставка. Але сільська рада відмовила Кулику, і ситуація залишилася у підвішеному стані суборенди.
Ставок — людям
Після звернення людей до Володимира Мишка, депутат виніс це питання на розгляд сесії обласної ради. Пан Мишко зазначає, що договір суборенди ставка, який ініціював сільський голова є фіктивним і незаконним. «Подільські вісті» вирушили у Баламутівку, аби поспілкуватися зі сторонами конфлікту і з’ясувати, чому після зміни «власника» водойми у селі немає миру.
Організатор збору підписів під зверненням до депутата облради Тетяна Крещук розповідає, що за ситуацію зі ставком відповідає сільський голова. Охоронець водойми, Олександр Старцун, офіційно не найнятий і не зареєстрований і не зрозуміло, на яких підставах «гонить» місцевих від водойми. Пані Тетяна каже, що цей чоловік, забороняючи ловлю риби місцевим, у той же час сам займається виловом її у браконьєрський спосіб. У конфліктних ситуаціях охоронець прикривається ім’ям сільського голови. «Був такий інцидент, пов’язаний з моїм внуком. Хлопчику 12 років, він був на ставку і вийшов на кладку. Старцун, зазвичай обходить став зі здоровенною вівчаркою, якою лякає людей. Собака вибігла на кладку, і хлопчина з переляку стрибнув у воду. Після цього дитина захворіла. Я поскаржилася сільському голові, але той ніяк не відреагував, сказавши, що я все вигадала».
Місцевий житель Михайло також розповів, що в нього були конфлікти з охоронцем, який забороняв йому рибалити на вудку і гнав зі ставу. Місцеві кажуть: такі випадки не поодинокі, і це змусило їх звернутися за допомогою до депутата обласної ради.
Місцевий рибалка Михайло Нагорний теж нарікає на політику «адміністрації» ставка.
«Нині не зрозуміло, кому належить ставок, — каже Михайло Григорович, — по ставку ходить Старцун зі здоровенною собакою і виганяє людей, не дає ловити рибу, купатися дітям чи плавати на човнах. Абсолютно незрозумілі правила користування водоймою — коли і кому можна ловити рибу? У той же час на ставок приїж- джають незнайомі люди, і їм охоронець не забороняє рибалити. Сам теж постійно ставить сітки, систематично «браконьєрить» навіть у період нересту. На всі запитання посилається на сільського голову, мовляв, у нього запитуйте».
Влітку минулого року охоронець водойми з кількома помічниками побив двох місцевих жителів. Потерпілі звернулися до поліції, і розпочалося розслідування кримінальної справи. Один із постраждалих Олег Шпак розповів нам, що інцидент відбувся, коли вони з товаришем просто пили пиво на березі ставу.
У розмовах з іншими місцевими нам підтвердили, що проблеми з доступом до ставка у людей справді є. Більшість селян схиляються до думки, що потрібно припинити оренду ставу і передати його у вільне користування громади без усіляких «хазяїв».
Сільський голова Баламутівки Василь Гопчак вважає, що конфлікт довкола водойми штучно створений. Режим доступу місцевих жителів до ставка абсолютно вільний (окрім вилову риби в період нересту). Василь Петрович каже, що договір суборенди законний і не викликає жодних правових сумнівів. Він також заперечує будь-який стосунок до призначення Старцуна охоронцем водойми. Мовляв, він його не наймав і не відповідає за його дії. До ідеї відмовитися від надання ставка в оренду пан Гопчак ставиться скептично: «У нас в селі немає ніякого виробництва. Заправок чи підприємств, які приносили б гроші у бюджет села також немає. Оренда ставу приносить нам 35 тисяч гривень. Для нашого бюджету це немалі гроші. Зауважу, що з точки зору «екологічної» логіки дії сільського голови стосовно політики наповнення бюджету справедливі і об’єктивні, з ними важко не погодитися.
Чи настане «рибний мир»?
Утім ми вважаємо, що конфлікт навколо ставка у Баламутівці варто розділити на дві складові: правову і морально-етичну. Абсолютно не нормально, коли місцеві жителі не можуть вільно користуватися сільським ставком, рибалити, плавати на човні, купатися і т. д. Мають бути чіткі правила і культура користування водоймищем. Врешті-решт, можна ж запровадити продаж білетів на риболовлю за символічну суму, коли людина на вудку чи на спінінг може впіймати собі кілька рибин. Це цивілізована і абсолютно нормальна практика. І не потрібно нікого ганяти собакою чи тим паче бити. Це, звісно, має зробити орендар, а сільський голова має бути зацікавлений у встановленні таких правил, завдяки яким кількість конфліктів мінімізується.
Правовий ж аспект щодо суборенди ставу залишає запитання, які виникли і в правоохоронних органів. Прийнятий на сесії обласної ради запит депутата Володимира Мишка не пройшов не поміченим. 20 січня обласна прокуратура надіслала до обласної ради листа, у якому зазначено: «За наслідками проведеного вивчення Городоцькою місцевою прокуратурою 12.01.2017 за фактом невнесення змін службовими особами Баламутівської сільської ради до договору оренди об’єкта водного фонду в с. Баламутівка Ярмолинецького району, внаслідок чого заподіяно шкоду на суму понад 150 тисяч гривень, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України».
Тепер слово за правоохоронцями, які мають дати належну оцінку ситуації з суборендою ставка. Від позиції прокуратури і якості проведеної нею роботи і буде залежати, чи настане нарешті в Баламутівці «рибний мир».